Герої не вмирають

 Карпюк Андрій Володимирович народився 1 травня 1981 року в родині робітників в місті Київ. В 1988 році пішов до 1-го класу школи №243. Після закінчення 9-го класу вступив до Київського будівельного технікуму, який закінчив в 2000 році, отримавши диплом молодшого спеціаліста. У вересні 2000 року вступив до Київського Національного Університету будівництва і архітектури, отримав диплом спеціаліста і повну вищу освіту за спеціальністю « Міське будівництво та господарство » та здобув кваліфікацію « інженер-будівельник». Працював на виробництві « Фундамент Буд» - майстром, виконробом. З початком повномасштабного вторгнення росії на Україну був в територіальній обороні міста Києва. 28 липня 2022 року пішов до військового комісаріату добровольцем захищати Україну. Спочатку долучився до військової частини 1414, отримавши звання курсант. Потім служив у військовій частині А 4548, отримавши звання санітара. Служив в 37 окремій механізованій бригаді морської піхоти .Пройшов курс молодого бійця в Десні, госпіталі м. Славутича та навчання в Польщі. Присвоєно звання старший бойовий медик десантно-штурмової піхоти ВЧ А 4548. Під час виконання бойового завдання 20 червня 2023 року біля м. Курахове Донецької області був поранений, отримав осколкові поранення та контузії . Помер 10 липня 2023 року в Кривому Розі. Поховано військовослужбовця на батьківщині мами Надії Іванівни в селі Хотинівка, Ніжинського району , Чернігівської області. 

   Народився 17 червня 1994 року в с. Недашки Малинського району Житомирської області. Добровольцем пішов захищати рідну Вітчизну у лавах Збройних Сил України. За свій гарячий характер та активність отримав позивний  " Кіпіш". Служив розвідником — гранатометником І-ї розвідувальної групи.   19 вересня 2023 у складі підрозділу отримав завдання йти на штурм в районі села Вербове Запорізької області. В результаті бойового зіткнення з ворогом отримав осколкові поранення в спину та шию. Був евакуйований в лікарню Запоріжжя, після стабілізаційних заходів доставлений у шпиталь м. Дніпро, потім -  у Вінницю.    28 вересня 2023 року Віктор Михальчук помер.   Поховано Віктора  в селі Селищі Ніжинського району Чернігівської області.

Народився 1 серпня 1974 року  в селі Піски Козельщинського району Полтавської області, потім жив у селі Трудове, а з 2018 року - у селі Плоске на Чернігівщині.  З 2016 року служив в АТО/ООС, мав бойові нагороди: медаль ООС " За звитягу та вірність", відзнаку "Лицарський хрест родини Мазепи".  Позивний "Крот" отримав під час служби в ООС.  Одного разу його відділення отримало наказ обладнати нову позицію. Будучи командиром відділення, він відправив хлопців відпочивати, а сам за ніч викопав окопи на позиції і обладнав їх. Навчався у Центральноукраїнському національному технічному університеті  у місті Кропивницькому за спеціальністю " Фінанси, банківська справа та страхування".   Мав творче захоплення: створення картин діамантовою мозаїкою. Багато своїх робіт дарував рідним, друзям та побратимам.  Був призваний на військову службу 9 березня 2022 року, служив грананометником 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти. 23 вересня 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу, будучи вірним військовій присязі у бою за нашу Батьківщину та місто Бахмут, виявивши стійкість та мужність поблизу с. Миколаївка Друга Бахмутського району на Донеччині, отримав поранення, несумісні з життям. Поховали старшого солдата Біланенка Олексія на його малій батьківщині – на Полтавщині. За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку старший солдат Біланенко Олексій Володимирович нагороджений орденом "За мужність" lll ступеня (посмертно), УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №230/2023  від 17 квітня 2023 року.